Як почав знімати? Надихнула каштанівська тусовка?
Ні, все почалося набагато раніше. Мені подарували мильницю на день народження, і я якийсь час знімав на дешевий Kodak Color Plus. Потім занедбав. Інтерес повернувся, коли барбер на ім'я Саша підігнав мені дзеркалку на тест. Перша плівка в мене вийшла в розфокусі: ні про експопару, ні про діафрагму я нічого не знав. Знову позичив цю камеру, коли вирушав у першу спільну подорож із Лізою. Там я зняв дві топові котушки: з 72 кадрів 60 вийшли офігенними. І я подумав: "Ого, невже в мене талант". Камеру, звісно, довелося повернути, але лишилась думка про те, що цей знімок — не просто фотографія.
Раніше ти нічого не знав про експопару, а зараз стріляєш крутими знімками. Розкажи трохи більше про свою еволюцію як фотографа.
Почав вивчати технічний бік: у чому суть об'єктивів, як міняти експопару не за стандартами, і який результат можна отримати в підсумку. І почало виходити. Потім зіткнувся з проблемою: камера засвічує частину знімка. Почав питати, куди можна віднести на ремонт. Але зрештою прийшов до висновку, що це частина мого стилю. Навіть коли виставляють фотки й не відмічають мене, зрозуміло, що це я знімав через характерне засвічення.
Так, хтось навіть думає, що ти спеціально так обробляєш.
Я взагалі не обробляю фотографії. Плівка це така штука, яку ти зарядив — і все, можеш нічого з нею не робити. Чи то я відчуваю камеру, чи то камера відчуває мене. Це як із ножами або зброєю, коли вони стають продовженням руки. Але я не люблю особливо таку метафізику. Я розумію, що для мене це інструмент, який допомагає передати інформацію і ностальгію.
Багато взагалі відклацав котушок?
За весь час, напевно, трохи більше ніж 1000 кадрів. З цією камерою я пам'ятаю кожен момент, кожен стан, який я переживав. Це схоже на трансцендентний досвід. Можна навіть із татуюваннями провести паралель. Я пам'ятаю, що я відчував під час сеансу, що говорив, і які в мене були думки. Тобто фізичні відчуття в мене підкріплюються і чимось психологічним. Плівка для мене — сублімація всього, що я переживаю.
Чому плівка?
Мені подобається відчуття, що я знімаю на плівку і залишаюся в офлайні. Фотографії зберігаються в матеріальному світі у вигляді негативів. Футуризм і те, що незабаром ми спілкуватимемося за допомогою вбудованих навушників між собою на відстані — це все класно. Але мені треба мацати, я візуал, аудіал, кінестетик. Мені потрібно, щоб щось шаруділо, десь клацало, якісь звуки були. Тому завжди під час зйомки з'являється дитячий запал.
Який у тебе підхід до фотографії?
Неважливо, що ти фотографуєш, важливо, що ти відчуваєш під час цього. Крім своїх спогадів, ми нічим не володіємо. Тому, знімаючи на плівку, ти зберігаєш момент і зупиняєш час. Я не фотографую того, чого мені не хотілося б запам'ятати. Пейзажів, у принципі, по життю не фотографував. Навіщо? Можна зібрати весь світ суто за фотками. Немає вже такого плейсу, де ще ніхто не зробив знімок.
Ти себе промоутиш як комерційного фотографа?
Не зовсім. Усе більше зав'язано на сарафані. У мене є кілька брендів, з якими я співпрацюю на постійній основі. Або вони мені висилають одяг, а я сам усе повністю планую і знімаю. Або ж вони приїжджають і наймають мене як фотографа.
Знімаю виключно на плівку. Мені не подобається цифрова зйомка через надто великий вибір. Роблять 3-4 тисячі кадрів, з них відбирають 200. Навіщо так багато?
У тебе є якісь амбіції чи плани стати фотографом?
Я ніколи не загадую наперед. Що менше тягнешся, то більше отримуєш, бо звільняєш дуже багато місця в собі. Коли ти надто сильно чогось прагнеш, ти починаєш судомно за це хапатися і сильно переживати. А коли ти працюєш із людьми та фотографією, то повинен залишатися м'яким і спокійним.
Як потрібно працювати з людьми в кадрі?
Зараз не потрібно якось "правильно" ставити людину або обирати вдалий ракурс. Ти відчуваєш те, як людина відчуває себе, і намагаєшся це передати через фотографію. Якщо я не спілкуюся добре з людиною, яку я фотографую, мені не вдасться зробити їй гарний знімок. Я пробував робити якісь зйомки для своїх знайомих — це зовсім не те. Ми маємо бути близькими, маємо бути в конекті. Якщо я не відчуваю динаміки людини, я не зможу закарбувати її. Це буде фотографія статуї.
Ліза подарувала тобі Fujifilm Instax Mini 11. Подобається?
Вона каже: "Ха-ха, скажи, що я це для себе купила". Використовує його для своїх зйомок. Я подарунок одразу зацінив — з ним дуже просто працювати. У нас удома є мудборд. Там на прищіпочках висять наші спільні знімки. Ще у мене є ідея зробити серію фотографій "12 настроїв Лізи": у 12 різних країнах зробити багато знімків. Потім хочу зробити з цього міні-календар. А, ну і ще я інстакс-знімки ношу в чохлі.
На що б ти витратив останній кадр?
Ти не повинен давати собі відповіді на запитання завчасно, не можна колупатися. До фотографії потрібно ставитися просто. Це ж не кінець світу.
Але взагалі — все через любов. Я б, напевно, сфотографував Лізу або зробив би спільне селфі.
