Для тих, хто любить копати глибше і хоче знати більше, ми написали цілу серію освітніх статей про плівку. Ми розкажемо історію її виникнення, покажемо приклади різних фотопроцесів, відчинимо двері до своєї лабораторії й опишемо весь сучасний процес проявлення кольорової та чорно-білої плівки. У першій статті читай про те, що відбувалося з фотографією до винаходу плівки.
Насправді, плівка, яка стоїть у твоєму фотоапараті, - чарівна річ із не менш чарівною історією. Для того, щоб сьогодні ми могли знімати в один клік та проявляти світлини за лічені хвилини, колись давно десятки людей витратили десятки років свого життя на експерименти. А розпочалося все задовго до безпосереднього винайдення сучасної плівки.
Перша проявлена фотографія, 1826 рік
Першу фотографію, що дійшла до наших днів, проявив французький винахідник Нісефор Ньєпс. Він розпочав свої експерименти 1816 року, а за цілих 10 років спроб і помилок (1826) зняв "Вид із вікна в Ле Гран".
Ньєпс, "Вид із вікна в Ле Гран", 1826
Цей процес мало чим нагадував сучасну фотографію: Ньєпс експонував зображення в ранньому прототипі фотоапарата - камері-обскурі. Використовував за основу олов'яну платівку, вкриту асфальтовим лаком. Світлочутливість була такою низькою, що експозиція одного зображення тривала цілих 8 годин. Ви тільки уявіть - 8 годин проти 1 секунди сьогодні!
Як це працювало
Щоб "закріпити" зображення, Ньєпс використовував бітум - асфальтовий лак. Він наносив його на поліровану олов'яну платівку, виставляв платівку на сонячне світло і накривав напівпрозорим штриховим малюнком. Потім відбувалася магія: асфальт ставав нерозчинним у місцях, що не були заштриховані (бо на нього потрапляло світло). Ділянки, заховані штрихуванням, не закріплювалися - потім їх можна було розчинити лавандовою олією.
Дагеротипія, 1839
У 1829 році Ньєпс підписав 10-річний контракт із Луї Дагером, французьким художником і хіміком, і передав йому всі свої напрацювання. Обидва хотіли розвивати технологію "світлопису", але працювали окремо. Уже після смерті Ньєпса, 1837 року, Дагер зробив великий прорив і навчився отримувати яскравіші та чіткіші зображення.
Як це працювало
Дагер використовував уже не олово й асфальт, а мідні пластини, вкриті сріблом. Виявляв зображення парами нагрітої ртуті, а закріплював у розчині кухонної солі - зображення виходило набагато якіснішим. Винахід був названий "дагеротипія".
Дагер, Бульвар дю Тампль, 1838
Перший знімок людини з натури
З винаходом дагеротипії експозиція скоротилася до 30 хвилин. Це, звісно, було краще за 8 годин, але все одно не дуже зручно. Людині для фото доводилося сидіти весь цей час нерухомо - для запобігання змазуванню голову закріплювали спеціальним утримувачем. Коштували дагеротипи багато, їх погано було видно, плюс їх неможливо було копіювати.
Дагеротип, Авраам Лінкольн, 1838 рік
Винахід негативно-позитивного процесу, 1841 рік
Майже в той самий час, що й Дагер, над створенням фотовідбитків працював англієць Вільям Талбот. Він придумав, як закріплювати зображення на світлочутливому папері, та винайшов негативно-позитивний процес.
Як це працювало
Талбот купав звичайний папір у розчині йодистого калію, а потім у розчині азотнокислого срібла. Світлочутливість такого паперу у багато разів вища, ніж пластинок Л.Ж. Дагерра, а витримка під час знімання скорочувалася до однієї хвилини. Талбот проявляв папір у кислоті, фіксував зображення у розчині гіпосульфіту, промивав негатив у чистій воді, висушував і натирав воском, роблячи його прозорим. За допомогою сонячного світла він робив із негативу контактні відбитки на хлорсрібному папері. Процес було названо "калотипією".
У калотипії створювався негатив, з якого можна було зробити скільки завгодно позитивів - нарешті з'явилася можливість тиражувати зображення! Уже більше нагадує сучасну фотографію, правда?
Мокрий колодій, 1851 рік
Революцією у фотографії став винахід мокрого колодіонного процесу: зображення закріплювали на скляних пластинах, якість покращилася, а витримка стала коротшою.
Як це працювало
Скляні пластини вкривали спеціальним розчином - колодієм (клітковина в суміші спирту й ефіру). Потім пластинку занурювали в азотнокисле срібло - це робило її чутливою до світла. Після цього треба було дуже швидко експонувати на склі зображення, бо щойно світлочутливий шар застигав, він втрачав свої властивості.
Завдяки мокрому колодію фотографія стала доступнішою і масовішою - скло коштувало набагато дешевше, ніж платівки Дагера. Процес потребував майстерності та швидкої роботи фотографа, але результат безперечно того вартий - навіть сьогодні фотографи продовжують експериментувати з цією технікою.
Колодіонне фото 1858 року та сучасне колодіонне фото
Ось такі цікаві процеси передували винаходу фотоплівки. Що було далі, ми розповімо в наступній статті. Stay tuned!